Чи має людина сутність? (Розуміння сутності людини в екзистенціалізмі та марксизмі)

Людське життя і людське буття тісно переплітаються протягом усього часу існування розумного люду (homo sapiens). Розуміння сутності людини залежить від суспільного ладу і неперервно з ним поєднується. Варто лише розглядати сутність людини у понятті часового аспекту, адже час, епоха мають вагоме значення для становлення місця людини на цьому світі, тому і слід розглянути питання сутності людини-індивіда через призму кількох течії. Оскільки це слід робити через різні “переламні” періоди, то розглядати слід найкраще через призму екзистенціалізму і марксизму.

Жаклін Рюс вважає, що в «Питанні про метод» (1957 p.), важливому есе, яке спочатку мало назву «Екзистенціалізм і марксизм» і яке передує «Критиці…», «феноменологічна» або «екзистенціальна» орієнтація Сартра також виражена цілком явно; вона перебуває на відстані тисячі льє від «діалектичного матеріалізму» тієї епохи. Сартрівським обрієм залишається свобода людини, повністю відповідальної і за себе саму, і за всіх. [1, с.78]
Свобода і дійсно залишалась досить специфічною категорією яка неодноразово викликала дискусії у всіх, а в першу чергу — філософів-науковців. Ключовим питанням залишається чи свобода є все-таки особистою, чи суспільним надбанням.
В 1957 p. y своєму «Питанні про метод» Сартр вбачає в марксизмі сучасну думку, яка від 1925 р. зберігає для нього, повідомляє він нам, велику привабливість. [1, c.30]
Сартр вважає, що саме тоді (десь у 1925 р.) я прочитав «Капітал» та «Німецьку ідеологію» … і мої погляди почали мінятися … під впливом реальності марксизму — на моєму обрії стали маячити робітничі маси, мовби таке собі величезне і темне тіло, яке жило марксизмом, яке його практикувало […] Отже, [марксизм] залишається сучасною філософією: його не можна обминути, бо людство ще не зуміло обминути тих обставин, які його породили. Наші думки, хоч би якими вони були, можуть проростати тільки на цьому ґрунті [2, pp.22-23, 29]. Сартр розуміє, що поки течія марксизму активно пропагується (на момент написання публікації), то ні філософи, ні науковці не можуть їй протистояти, адже будь-які протистояння будуть лише догадками, а люди не сприймуть. Це і правильно, адже судити можна лише по минулим подіям. Як ми можемо тепер спостерігати — сутність людини було тоді викривленим, як і передбачалось Сартром, але це на його тодішній “західний” погляд, і на наш теперішній погляд. Насправді повністю адекватно оцінити цю ситуацію зможуть лише наші наступники, на мою думку, десь приблизно через 100-150 років, коли вони оцінюватимуть цю сутність відповідно до їхнього бачення сутності людини і їх розуміння призначення людини. Я надіюсь, що ці погляди будуть максимально правильно відкоректовані і матимуть дійсно раціональний зміст.
Від тридцятих років і до кінця п’ятдесятих (і навіть набагато довше) ідеологія дев’ятнадцятого сторіччя спрямовує не тільки думку, а й політичні дії лівих та крайніх лівих сил. Ці чари, які водночас ішли від марксизму і від СРСР, що видавався тоді багатьом реалізованою утопією, становлять одну з найприкметніших характеристик першої половини XX сторіччя. Диктатура пролетаріату, утворення абсолютно нової держави — всі ці теми, успадковані від XIX сторіччя, комунізм та його брат-близнюк сталінізм реінтеґрували в релігію земного спасіння. Вся ця релігійна есхатологія, змішана з теоретичним підґрунтям, запозиченим у Геґеля, активно обробляла тогочасні уми. Знамените «відчуття історії» становило частку цих незрушених шарів, які відклалися в XIX сторіччі на ще давнішому ґрунті. [1, c.30]

Я вважаю, що поняття сутності людини є актуальним за будь-яких течій, і є незалежними від суспільства і суспільної думки. Я вважаю, що людина дійсно має сутність, адже на масштабі суспільства людина залишається все-таки лише одиницею великого суспільного механізму. Доти поки існувати суспільство — доти існуватиме людина зі своєю певною “сутністю”. І лише тоді, коли суспільство реорганізується у якесь нове утворення, або дезорганізується заради спільного інтересу (тобто досягне, на мою думку, ідеального розвитку) лише тоді людина стане людиною.

Джерела:
1. Жаклін Рюс. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки. — К., 1998. — С. 29-30, 77-78.
2. SARTRE. «Question de m?thode», in «Critique de la raison dialectique». t. 1, NRF-Gallimard, pp. 22—23, 29.

©Михайло Грабинський, Львів, 2010

© 2011 – 2017, Михайло Грабинський. Всі права захищено. При повному чи частковому використанні статті посилання на http://blog.mike-h.org.ua/ ОБОВ’ЯЗКОВЕ!