Відродимо мову – відродимо націю

«На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово» (Ів. 1:1) – читаємо святу істину із Книги Книг. Думаю, не варто зараз розписувати, яку титанічно важливу роль відіграє Слово у нашому повсякденному житті. Слова, тобто мова – це кров, яка тече в живому організмі кожної нації, живить його, надає йому здоров’я та сил. Проте виникає закономірне питання: а що, коли це Слово для нації не є рідним?.. Що, коли воно запозичене, чуже? Ба ні, навіть не запозичене, а насаджене силою! Чи може такий організм нормально існувати та функціонувати без відхилень?..

Згадаймо коротко, який довгий та складний шлях пройшла наша рідна українська мова перед тим, як стати мовою, яку ми знаємо сьогодні. Численні заборони, директиви, укази, циркуляри… Відверті спроби російського уряду завдати нищівного удару українській самобутності та культурі методом багаточисленних доводів, що українська мова не має права на самостійне існування як повноправна мова світу, бо це є всього лиш діалектна форма російської мови (який абсурд!). Максимальна русифікація та наближення української мови до російської. Як результат, сьогодні ми маємо у своїй мові слова-росіянізми, слова-кальки з російської мови, а по телевізору вже стільки російської чуємо, що в повсякденному житті часто виникають ситуації, коли ми знаємо російське слово, яке нам підходить, але український еквівалент для нього згадати не можемо. Що трапилось із «кров’ю» нації? В неї ввели отруту сповільненої дії. Дуже сповільненої.

І саме тепер, коли ситуація критична, бо чим далі, тим більше ми забуваємо, що живемо в Україні, де українська мова виконує роль не лише де-юре державної мови, але й тієї мови, котрою благають нас отямитись наші предки, саме тепер, коли необхідна детоксикація української мови від токсинів-росіянізмів, 1999 року Національною комісією з правопису при Кабміні була розроблена своєрідна протиотрута – «Проєкт правопису». Проте «Проєкт» спіткала сумна доля – його не було розглянуто, а комісію було розпущено. Дискусії про те, варто чи не варто приймати «Проєкт», точаться дотепер.

Головна мета «Проєкту правопису» – це повернути українській мові її чистий, первобутній вигляд, відновити те, що було зруйноване віками і повернути нарешті українській мові все те, що в неї було нагло вкрадено. Ось перелік змін та уточнень в проекті, запропонований сайтом Вікіпедія:

1) Писати послідовно букву ґ у питомих, засвоєних загальних назвах та у власних найменуваннях (ґава, ґанок, Ґарасим (прізвище));
2) Писати літеру и на початку українських питомих та засвоєних слів перед приголосними н та р, на початку відповідних вигуків, звуконаслідувань і похідних від них утворень, на початку іншомовних запозичень — загальних і власних, коли в мові-донорі на початку слова наявний звук, близький до українського и: ир (загальна назва пісні в деяких тюркомовних народів), Игиатта (річка в Якутії) (инший, инакше, икати, ирод);
3) Писати слово пів у значенні «половина» тільки окремо від сусідніх слів. Коли елемент пів має інше значення, писати його разом: пів ночі, але північ, півночі і т. д. Разом пів писати і в прикметниках, похідних від сполуки пів із іменником: пів години — півгодинний (пів години, пів яблука, пів Києва);
4) В іменниках третьої відміни з кінцевою групою приголосних, а також у словах кров, любов, сіль, осінь, Русь, у родовому відмінку однини вживати флексію –и (кров – крови, сіль – соли, тінь – тіни, Русь – Руси);
5) Вживати закінчення –и в родовому відмінку однини іменників четвертої відміни, які при відмінюванні приймають -ен- (ім’я – імени);
6) Відмінювати іноземні запозичення на -о, крім тих, у яких перед –о є інші голосні (метро – метра, кіно – кіна);
7) Писати в запозичених загальних назвах тільки г, незалежно від того, h чи g вимовляють у мові-джерелі. В окремих словах, запозичених переважно через російську мову з англійської, відповідно до h передбачено й далі писати х: хобі, хокей, ноу-хау (гербарій, газета, гол);
8 ) В антропонімах та похідних від них лексемах вживати г або ґ відповідно до звукового складу (h — g) назв у мовах-донорах. У власних географічних назвах вживати г, незалежно від того, h чи g маємо в мові-джерелі (Ґете, Геґель);
9) Вживати як нормативні паралельні форми у словах грецького походження на місці букви ? (th) (ортографія, ортоепія, етер (ефір), Атени (Афіни));
10) У загальних назвах іншомовного походження подвоєння приголосних звичайно не передаємо (тона, нето, бруто, але манна, ванна, вілла та деякі інші, щоб уникнути омонімії (манна – мана тощо));
11) Слова з церковно-релігійної сфери (давні запозичення) з «правилом дев’ятки» не пов’язуються. У них між усіма приголосними пишемо и (Євангелист, єпископ, алилуя, Вифлеєм);
12) Поширити «правило дев’ятки» на правопис іншомовних власних назв (Аристотель, Сиракузи);
13) У загальних назвах іншомовного походження перед йотованими після губних писати апостроф (б’юро, п’юпітр, б’юджет, м’юзикл);
14) У словах іншомовного походження, де в мові-джерелі звучить j, у позиції перед о писати й (йод, йон, йонійський, йоаніт, Йоан, Йов);
15) Писати слово проєкт і похідні від нього з буквою є (проєкт правопису);
16) Написання ія всередині слів іншомовного походження на місці іа (артеріяльний, геніяльний, соціяльний, матеріял);
17) Не писати зайвої букви й у словах, де його немає в мові-джерелі запозичення: гуаява, мая, фоє (фоє, мая);
18) Писати тільки початковий ю в словах, де в мові-джерелі початкова група ju (Юда (а не Іуда));
19) Передавати іншомовний дифтонг au через ав у загальних найменуваннях. Au передавати через ау тільки в словах: аут, джоуль, клоун, ноу-хау, Каунас, Лаура, Фауст, Пауль та деяких інших (за традицією) (автобіографія, інавгурація, автор, авкціон, авдиторія);
20) Писати м’який знак після р в іменах по батькові (Ігорьович, Лазарьович).

Проаналізувавши дані положення, можна зробити певні висновки. Положення №3, 6, 12, 13, 14, 17 та 20 набагато спрощують український правопис, бо вони спрямовані на універсалізацію правил та зменшення кількості винятків. Слово «пів» існує в українській мові як самостійна лексична одиниця, то чому воно повинне писатися разом або через дефіс із сусідніми словами? Правило чинного правопису «пів» з іншими словами було затверджене для того, щоб максимально наблизити українську мову до російської, бо в другій схожого явища немає. Про положення 6: якщо відмінюється слово «відро», то чому б аналогічно не провідміняти «метро»? Різниця між цими двома лексемами лише в тому, що слово «метро» іншомовного походження. Але ж ми повинні максимально пристосовувати чужі слова до нашої мови! Аналогічне пристосування забезпечує положення 13.

Щодо положень 1, 2, 4, 5, 7, 8 та 9, можна сказати, що вони повертають нашій мові втрачений елемент її формули ДНК – важливий фактор ідентифікації української мови та відрізнення її від неодноразово вищезгаданої російської. Знову ж-таки, закінчення –і в родовому відмінку іменників ІІІ відміни максимально наближає звучання відмінюваних іменників до звучання їх еквівалентів у російській. Але дане закінчення не характерне мовному духу нашої нації, отже, ми просто зобов’язані повернути вкрадене в нас «и», яке допомагає робити нашу мову особливою.

Положення 15, 16, 18 та 19 додають нашій мові милозвучності – адже всім відомо, що збіг двох приголосних звучить все ж краще, ніж збіг двох голосних, тому й авдиторія. І знову проведемо паралель аналогії з російською мовою: для неї ні ав замість ау, ні ія замість іа, ні ю замість іу не характерні. У слові «проєкт» також майстерно уникнули збігу голосних о та е.

Положення 10 та 11 також вдосконалюють нашу мовну систему. У таких словах як «тона» та «бруто» в розмовній мові подвоєння не вчувається. Тоді навіщо зберігати його на письмі? Адже в українській мові переважно спрацьовує принцип «Як чую, так пишу». Для чого ускладнювати життя непотрібними подвоєннями? Щодо положення 11, то правило, викладене в ньому, забезпечує церковним словам звучання урочистості та давньоукраїнськості.

Як бачимо, проєкт нічого поганого собою не являє. То чому ж він не був прийнятий? Відповідь напрошується сама собою: хтось не хоче, щоби наша мова повернула собі свою етнічну та національну самобутність. Комусь вигідна подальша русифікація і без того русифікованої української, дедалі більша інтоксикація крові, що тече в жилах нації, тобто в нас самих. А якщо є такі люди, в яких язик повертається казати, що проєкт нам не потрібен, називають його засміченням мови, вважають, що він спричинює хаос та насмілюються казати, що милозвучність нам ні до чого, то з такими людьми не варто навіть обговорювати схожу проблематику. У таких людей кров із токсинами дійшла до мозку та засліпила їх, насадивши хибну ідеологію «для чого мені щось нове, коли є те, до чого я вже звик». Так, частина російської мови прижилась в українській, але аналогічним чином приживається гілочка грушки, прищеплена до яблуньки. Але це неправильно, це неприродно, коли ціле дерево родить яблука, і лише одна гілка – грушки. То чому ж ми нічого не робимо і чекаємо, доки отрута засмітить всю кров і дійде до серця? Чому не використовуємо ліків, а лише слухаємо крики псевдо патріотів про їхню гарячу і щиру любов до рідної мови? Ті, хто говорить про любов до мови, повинні довести її на практиці. Тож станьмо власними лікарями, відштовхнімо натиск русифікаторів та повернімо врешті-решт відібране у нас найцінніше багатство – багатство рідної мови.
Іванна Ґарасим

© 2009, JoeyHarasym. Всі права захищено. При повному чи частковому використанні статті посилання на http://blog.mike-h.org.ua/ ОБОВ’ЯЗКОВЕ!

6 Comments

  1. Я прочитав повністю дану статтю, але хочу висловити деякі свої міркування, правильні вони чи ні – судити не мені.

    Найперше я б хотів попросити, щоб тут не обговорювалися поняття націоналізму і любові до рідної країни, тому що вони стали настільки буденними словами, що ними кидаються на кожному кроці. Зараз вони недоречні, давайте чітко обговорювати питання мови.

    По-друге – необхідно зразу визначитися, що ми прагнем досягнути зміною правопису. Як я зрозумів з статті – це повернення мови до її первинного вигляду та її спрощення, покращення мелодійності. Але це зовсім різні поняття. Чому Ви впевнені, що первинна мова є одночасно простішою і мелодійнішою? Отже:

    1) про вживання букви ґ – так, вона вживалася раніше, але дуже рідко і швидше як розмовна (і далеко не на всій території). Що нам дало її повернення в алфавіт? Чи вона спростила мову або зробила її більше мелодійною? Що красивіше звучить: Ґюґо чи Гюго (мені здається, перший варіант взагалі складно вимовити). Чи не здається Вам, що введення ґ – це насамперед зближення з російською буквою г?

    2) – це взагалі дико звучить і суперечить всім нормам. Про мелодійність взагалі не йдеться – що приємніше звучить “инший” чи “інший”? А якщо причина лише в тому, щоб на букву и починалися слова – тоді втрачається вся особливість нашої сучасної мови.

    3) – цілком погоджуюся з цим, в розмовній мові елемент пів вимовляється окремо, крім того є повнозначне слово пів. Тому тут я підтримую реформу, це спростить правопис.

    4) і 5) – я можу з ними погодитися, але лише якщо метою є повернення до первинного вигляду, а не просто “треба щось змінити”.

    6) – погоджуся, якщо метою є спрощення мови

    7) – повністю згідний, це спростить вивчення іноземних географічних назв, крім того підтверджує те, що буква ґ -непотрібна

    8) – дивіться пункт 1

    9) і 10) – лише для того, щоб щось змінити. Це запозичені слова, тому про самобутність мови тут не йдеться. Але люди привикли вимовляти “ефір”, а не “етер”. Тому, на мою думку, це зайве.

    11) і 12) – погоджуюся, більшість слів ми вимовляєм з звуком [и], хоча євангелист звучить трохи дивно.

    13) абсолютно не згідний, мені здається, що більшість людей вимовляють саме “бюджет”, а не б’юджет

    14) – згідний, це спростить мову і не буде плутанини з тим, яку букву писати: і чи й

    15) – проЄкт :)))) просто “вчені мужі” не мають що робити. Ха-ха

    16) – аналогічно до 15, по-перше дуже незвично звучить, по-друге – так ніхто не розмовляє. А мелодійність – це суб’єктивне поняття.

    17) і 18 – погоджуюся, спростить написання цих слів

    19) і 20) – непотрібні зміни, в різних регіонах розмовляють по-різному, але все-таки більшість людей вимовляє саме “Ігорович”, а не “Ігорьович”.

    Висновок: зміни потрібні, але лише незначні і ті, які дійсно спростять наш правопис. І останнє – мова потрібна для народу, вона є невідривною від народу, а не лише полігоном для експериментів професорів і вчених, яким нічого робити. Спочатку потрібно спитати сам народ, чи він бажає цих змін…

  2. Шановний BAsque,
    Наполегливо рекомендую Вам прочитати книгу Ірини Фаріон “Правопис – корсет мови?”. Там усе докладно пояснено. Саме в даній книзі Ви зможете знайти відповіді на всі питання, які вас так зацікавили. Успіхів!

  3. Шановна Іванно,
    Я нічого не маю проти проєкту оновленого правопису, але:
    1) його затвердження створить чимало проблем (усі знатимуть застарілий правопис, потрібно буде змінювати усі словники (як друковані так і електронні) – а це все гроші!)
    2) чи дуже сучасний правопис відрізняється від правопису, який діяв на теренах України до русифікації. Майже не відрізняється.
    3) те, що стосується положень – то воно певною мірою є незвичним для нашого спілкування і в більшості випадків – кумедним
    (для прикладу – лото – жах! коли ми його провідміняємо! язик крутиться! а це, перепрошую, далеко не спрощення мови, + надалі залишатимуться слова, які не відмінятимуться – радіо і т.д.;
    в українській мові не притаманно пом’якшувати Р без причини – це особливість нашої мови (пом’якшене Р є притаманною рисою саме російської мови: “Горький, рьов, харьок” і т.д.)

    Як помітно із наведених аргументів – цей проєкт необхідно переглянути, адже у ньому містяться норми (принаймні – 1), які змінюють автентичну українську мову на російський відповідник. Цього не можна допустити! Читаймо Франка – адже саме він писав сучасною літературною мовою, яка не зазнала впливу русифікації!

    Не псуймо те, що жило віками – відроджуймо те, що знищене перед нами.

    • Michael Hrabynskyi,
      Якщо ми хочемо змін на краще, то повинні бути готові чимось і пожертвувати (в даному випадку – часом, зусиллями, і, як Ви самі зазначали, грішми). Ми самі повинні вирішити, що для нас важливіше – затрата часу і зусиль, і повернення нашій мові її первородного вигляду, або ж нічого не робити і просто дочекатися остаточного зросійщення української мови.
      Саме сучасний правопис відрізняється від правопису “до зросійщення”. Якщо Ви бажаєте знати детальніше, чим саме, підніміть Правопис 1929 року і порівняйте. Будете здивовані.
      Щодо “кумедності” положень, то вони Вам здаються кумедними просто по тій причині, що Вам незвично. А відміняти слово “долото” Вам не смішно? Майже таке ж слово, тільки не иншомовне. Ви неправі, це є спрощенням мови, тому що я сама не раз на вулиці чую, як люди мимоволі відміняють слово “кіно”. То якщо ж “так і хочеться” провідміняти иншомовні слова, то чому б і не зробити цього? А “радіо” не відміняється по тій простій причині, що перед кінцевим голосним є ще один голосний, і це зазначено в правилі. Дане положення є спрощенням, бо тепер набагато зменшиться кількість невідмінюваних слів, а те, що “метро”, “кіно” і т. д. тепер відмінятимуться свідчить лише про те, що ми пристосовуємо ці слова під нашу мову, а не навпаки.
      Про пом’якшене “р”. “Ігор”, “Лазар” і т. п. – лише кілька іменників ІІ відміни м’якої групи, в “по батькові” яких після кінцевого приголосного не з’являється м’який знак. Саме тому було розроблене дане правило – щоб ці слова перестали бути винятками і відмінювались як і всі инші.
      А загалом я погоджуюсь із Вами – “Проєкт” таки потребує допрацювання. Мене обурює инше – факт, що Верховна Рада навіть не розглянула “Проєкт”, не давши йому ні найменшого шансу на життя, а відразу ж відхилила. А людей навіть не повідомили про те, що був такий собі “Проєкт правопису 1999 року”. За результатами мого соціального опитування, 80% (!!!!) людей про проєкт не чули, 10% сказали “за” і 10% – “проти”. Але я впевнена, що ситуація була б инакшою, якби більше людей орієнтувалися в даному питанні.
      Про Франка – згідна на всі 100% 😉
      “Не псуймо те, що жило віками – відроджуймо те, що знищене перед нами.” – оце точно =)

  4. На мiй погляд дуже важливим залишаeться питання про самобутнiсть украiнської мови та національної свідомості на данному єтапі онтогенезу держави. Тому я вважаю, що дані зміни повинні мати місце.

Comments are closed.