неЛюди

«Його тато хотів, щоб син пішов

по батькових слідах і став юристом.

Син, тобто Юрко Банзай,

цього аж ніяк не хотів і потайки вирішив

ще у восьмому класі, що набагато краще

бути сільським вчителем біології,

ніж нотаріусом чи ще якоюсь потворою».

(Любко Дереш, «Культ»)





Юристи – точно не люди. Я вам кажу. Навіть якщо і люди, то явно не зовсім нормальні. От хіба можна назвати нормальною людиною особу, котра, пишучи в своєму блозі слово «особа», згадує дефініцію цього поняття? І взагалі... чи нормальною є людина, котра вживає слово «дефініція»?

Юристи – точно не люди. Ми (ну тобто я) прокидаємось тоді, коли велика частина людей тільки йде спати. Або ж навпаки – йдемо спати тоді, коли багато хто вже прокидається. А ще Олександру Македонському дивувались, як це він був завжди і всюди. Кажуть, це тому, що він спав двічі на добу – по 2-4 години, коли справ було найменше і його відсутності навіть не помічали. Точно юристом був.

Юристи – точно не люди. Ми маємо орієнтуватись абсолютно у всьому. Або ж, якщо вірніше, маємо мати настільки підвішаний і нагострений язичок, щоб ніхто й ніколи не засумнівався, що у твоїй голові вмістились усі знання нашого світу... та й не тільки нашого.

Юристи – точно не люди. Це жовто-зелено-білі істоти з синьо-чорними колами попід очима, які харчуються кавою та гранітом науки. Змінюють своє забарвлення та кількість споживання «харчу» на добу по мірі наближення модулів та залікових сесій. З приближенням зими переселяються у приміщення студентських бібліотек та найближчих до них крамничок з ксероксами. Не люди. Точно не люди.

Ваша Оксана Чорній aka Kasanka, netopia.at.ua ©