Етичні концепції Фоми (Томи, Томаса) Аквінського

Святий Тома (Фома, Томас) Аквінський (лат. Thomas Aquinas, нім. Thomas von Aquin, іт. Tommaso d'Aquino)



Перш, ніж почати розповідати про етику Фоми Аквінського слід зазначити, що ним було започатковано і розвинуто напрям томізмунапрямку у схоластичній філософії та теології католицизму (вчення про католицьку церкву), для якого є характерним прагнення поєднати християнське вчення з ідеєю розуму та здорового глузду.

Фому Аквінського посмертно називали «ангельським доктором», а в 1323 році - зачислено до святих.

У 1879 році його філософія була офіційно визнаною філософською доктриною Ватикану.

Тома Аквінський вважав, що можна довести буття Бога і тому запропонував п’ять  доведень, які стали класичними в західноєвропейській теології:

  1. «Оскільки все на світі рухається, то повинен бути «першодвигун» або «першопоштовх» руху — Бог.

  2. Всі явища і предмети мають причину свого виникнення та існування. Першопричина усього — Бог.

  3. Все в світі існує не випадково, а з необхідністю, ця необхідність — Бог.

  4. Всі речі мають різні ступені досконалості. Тому повинно існувати абсолютне мірило досконалості — Бог.

  5. У природі все має певний сенс, доцільність свого існування. А значить, повинна існувати «остання» і головна ціль — Бог».


Хоча деякі інші ідеї християнства не піддаються обґрунтуванню (догма про Трійцю, про втілення Христа, про воскресіння з мертвих).  Це неможливо зробити, не тому, що вони нераціональні, а тому саме, що вони «надрозумові», їх доведення не в змозі здійснити обмежений людський розум. Більшість догм християнства є предметом теології, а не філософії.

У власних роботах Фома Аквінський узагальнив ідеї зрілої схоластики (релігійної філософії, яка характеризується ціннісним ієрархічним зв’язком у теології), які спрямовані на встановлення віровчення, базованого на здоровому глузді.

Він вважав, що «існуюче» і «благе» є тотожними поняттями, а індивід - особистісним поєднанням душі і животворного тіла. Душа людини нематеріальна і окремо існуюча, проте сама собою, за своєю природою, не є «повноюцінною» людиною, адже вона реалізується лише завдяки тілу.

Вплив Арістотеля на Фому Аквінського також був значним. Вище благо Фома Аквінський вважав «ціллю цілей». Таке розуміння виникло  через теологічне розуміння світу:  «тотожність людських цілей з благом постає як вираження благості буття загалом».

За переконаннями Фоми Аквінського, Бог є буттям, яке має раз і назавжди встановлений, скоординований і самостійний порядок. Дивним залишається те, що він презюмує та допускає існування безпорядку (хаосу). Моральне життя особи полягає в дотриманні даного певного порядку в особистих, а також і суспільних справах.

Етичні погляди Фоми Аквінського згодом розвинула і конкретизувала сучасна філософія неотомізму, прибічники якої вважають її «віковічною» (адже томізм існує понад 700 років). Неотомізм ґрунтується на ідеї гармонії віри і розуму, які за правильного підходу доповнюють одне одного. Його прихильники виходять з того, що людина у своєму діянні керується певним природним законом, згідно з яким їй слід робити добро і уникати зла. Прагнучи робити добро, вона набуває на цьому шляху моральних чеснот. Загалом суспільне життя необхідно спрямовувати на формування теологічних, моральних та інтелектуальних чеснот.

Отже, на мою думку, найхарактернішою ознакою етики середньовіччя (через призму етики Фоми Аквінського) є теоцентризм – тобто, принцип, за яким Бог проголошується початком (началом) і центром Всесвіту, що обумовлює буття і смисл та сенс існування всього живого, передусім людини. Крім того, у цей період утверджується такий феномен, як духовна особа – особа (особистість), яка, не маючи змоги реалізувати себе у феодальному світі як соціальна одиниця, заглиблюється в себе, прагне осягнути Бога. Середньовічна етика визнає її певну самостійність, наявність у неї свободи волі, хоча згодом сама і спростовує дане твердження.

© 2011, Михайло Грабинський

© 2011, Журнал "Філософія життя", http://blog.mike-h.org.ua/

Коментарі

Дописати коментар

Популярні публікації