"Не шукай мене - бо я на морі!..": Частина 1: Подорож автомобілем

За вікном гроза... Дощ... Грім... Блискавка...

Холодно...

Думаєш: "Як добре, що нарешті подуває прохолодою!"

Правда романтику перебивають кажани та інші тварюки, які вправно залітають через щілину напіввідкритого вікна і ніяк не можуть потрапити назад...

І тут мені пригадалось: "Півтора тижні тому я приїхав з моря, з довгоочікуваного відпочинку, а так і не поділився враженнями! Треба це терміново виправляти!.."

Так ось: історія моя морська розпочалась ще задовго до від'їзду, ще у лютому.

Побачив в Твіттері (до речі, нагадую - мій Тві) цікавий пост. Так от і так на одному сайті дизайнери пожартували над замовниками і зробили "пасхальне яйце". Коли натискаєш на чайку на логотипі, вона випорожняється і її зжирає дельфін. Оптимістично, правда? ;) (Я спеціально не вказую назву сайту, бо це буде Піар, як мені потім один розвинутий програміст пояснив. Єдине що можу сказати - сайт стосується Лазурного).

Я тоді не знаючи всієї хитрості цієї реклами усім своїм знайомим розказав про цю "фішку" і ми дружно всі заклали цей сайт собі у закладки, щоб показувати друзям. Так і сталось, що саме на цьому сайті цього літа ми знайшли ту базу відпочинку, яку і відвідали. Відвідали... Та там були усі співробітники нашого офісу зі сім'ями... (ПС: реклама дійсно ефективна ;))

Так от, розмова зайшла трохи не в те русло... Я, моя хресна, її чоловік та їх син рушили 11 липня о третій ночі на власному авто на море. Обрали не даремно цю дату, адже приїхали ми цього ж дня ввечері, а на наступний день у їх сина - мого двоюрідного брата Петрика були іменини. Але про це пізніше.

Виїхали ми вночі зі Львова. Їдемо... Навкруги тишина, жодного автомобіля, жодного трактора - лише інспектори ДПС в кущах з радарами... Романтика... Ми, слава Богу, за весь час нашої поїздки жодного разу з ними не зустрічались особисто, так би мовити "для складання протоколу". А це все завдяки GPS-навігатору, який допоміг нам зорієнтуватись у численних населених пунктах, через які ми проїжджали.



Найбільше охоронців безпеки на дорозі (тобто інспекторів ДАІ) було в нас - на заході: Тернопільська область і саме місто Тернопіль.

Далі проїхавши ще сотню кілометрів ми перетнули ще одне місто Вінницю, яке нам також запам'яталось... Запам'яталось тим, що магістральна дорога, яка проходить через місто обвішана на кожному перехресті знаками однакового змісту: "Рух заборонено. З 7:00 по 22:00". Ми їхали там о 6:59. Дуже спішили.

Звісно про якість наших доріг можна говорити довго, але не будемо про сумне! Розкажу лиш те, що "Одеська траса" (Київ-Одеса) дійсно гарна якісна дорога. Тому не все так погано.

Порада: хто їхатиме через цю трасу не зупиняйтесь "по дорозі" у кафешки Поплавського та Ані Лорак - адже до наступного розвороту прийдеться їхати 30 км.

Також ми проїжджали через такий населений пункт як "Львів"!.. Так-так, смт. Львів... Ось у Вікіпедії + там посилання на карту.

Опісля 16 годин в сидячому положенні ми добрались до кінцевої точки - смт. Лазурного. Ніколи ще не помічав, як скорочення смт. може чітко відобразити інфраструктуру цього містечка. Звісно це вам не Одеса, але від того також хочеться відпочити.



Взагалі Лазурне славиться тим, що має доволі таки чисту та прозору воду. Приїхали ми якраз у шторм. Хвилі сягали до метра на березі. Наступні три дні трохи штормило, тому доводилось купатись серед дохлих медуз і водоростей (останні в свою чергу неприємно пощипували тіло).

Побачивши море ("товар, за яким ми так довго їхали") - ми пішли до нашої бази, заселятись. База відпочинку називається "Чароит".


Їх візитівка - маленька рекламка ;)

Враження про базу та подальшу нашу історію читайте завтра. Слідкуйте за новинами на Твіттері та RSS. А також у ВКонтакте - там детальний фото-звіт та новини про наші статті.

Коментарі

Дописати коментар

Популярні публікації